Лікування “селфхарма” (патомімія) – самоушкоджуюча поведінка у підлітків

Останнім часом до нас за допомогою все частіше звертаються батьки підлітків, які потрапили в залежність від модного зараз селфхарма (англ. self-harm) — навмисне навмисне самоушкодження доступних частин тіла у вигляді порізів. Докладніше про подібні підліткові розлади психіки професор Вагіф Мамедович Рахманов розповість у своїй новій книзі, яка готується до видання.

Одна з таких пацієнток закінчила перший етап лікування у нашому Інституті.
Проблеми у Каті (ім’я з етичних причин змінено), — розповідає мама дівчинки, — розпочалися майже два роки тому, у період локдауну, коли у школі перейшли на дистанційне навчання.
До цього у мене була здорова донька, нормально розвивалася, до 8 класу була відмінницею, дуже добре знає англійську. А після місяця дистанційного навчання почала скаржитися, що не вміє спілкуватися з однокласниками, не хоче йти до школи. Дійшло до того, що два тижні вчиться, потім два тижні хворіє, погано почувається, пропускає заняття.

Сильна депресія Каті почалася після смерті тата. Я теж тяжко пережила втрату чоловіка, а донька дуже замкнулася після похорону.
Як від відмінниці, від неї багато вимагали вчителі, перед однокласниками теж треба було «тримати марку», і Катя не витримала такого напруження… Вона не могла тримати ручку в руках, не могла писати, раптом почала боятися свого голосу, коли відповідала на уроках, боялася заговорити.

Коли чула мій голос, говорила: «Чому ти так голосно кричиш!», Розмовляла зі мною тільки з іншої кімнати. Потім і зовсім перестала говорити, тільки кивала головою, закривала штори, щоб у кімнаті весь час була напівтемрява.
1 вересня, коли доньці треба було йти до дев’ятого класу, вона зібралася, одяглася і сказала мені: «Я не можу піти до школи». За кілька днів таки налаштувалась і пішла на заняття. Але на уроках вона не сприймала пояснення вчителя, потім розпочалася панічна атака і вчителька привела Катю додому. За рекомендацією психіатрів, доньку перевели на індивідуальне навчання.

Ми звернулися до психологів, на їхні поради Катя не реагувала. До лікаря спочатку не хотіла йти, потім сама попросила, щоб піти на прийом до фахівця.
Доньці призначили антидепресанти, спочатку їй полегшало, потім знову погано. Підняли дозування, але Каті ставало все гіршим і гіршим, вона боялася людей, боялася і ігнорувала будь-яке спілкування. Серед людей їй було погано, з’являвся біль у грудях, починалися панічні атаки. У перукарні Катя знепритомніла.
Справжнім шоком для мене було, коли я побачила руки доньки — усі порізані, не просто у шрамах, а у брутальних жахливих рубцях. І я зрозуміла, чому довгий час, навіть удома, донька носила одяг лише з довгими рукавами.

Вона зізналася, що різала руки склом від склянки, яку спеціально для цієї мети розбила. А тоненькі шрами від канцелярського ножа. Я все гостре в будинку забрала і сховала, але Катя продовжувала наносити собі каліцтво ручкою з тонкою гострою пастою. Коли я питала доньку, навіщо вона це робить, навіщо так понівечила руки, вона у відповідь тільки знизувала плечима.

Потім почалися харчові порушення, Катя захопилася дієтами, перестала їсти, після прийому їжі стала викликати блювоту. Останнім часом взагалі не виходила з дому, одяг я купувала сама. Фотографувала в магазині, надсилала їй фото, погоджувала, що подобається, що ні, і потім купувала. Після чергового звернення до психолога мені сказали: «Зараз поки що нічого зробити не можна, чекайте, поки переросте».

Останньою точкою для мене був вердикт психіатра: Шизофренія. Під питанням”. Я зрозуміла, що потрібно щось терміново робити, що дочка не зможе бути сама, її не можна залишати одну, а таблетки зовсім не допомагають. Один із психіатрів порадив мені звернутися до професора Рахмана.
В інтернеті я прочитала різні відгуки про лікування в Інституті, але потім зателефонувала до однієї матусі, у якої дитина з подібним діагнозом, і яким допомогли в Інституті. Ми близько години розмовляли і наступного дня я зателефонувала, записалася на консультацію до Вагіфа Мамедовича.

Лікування селфхарма — cамопошкоджуюча поведінка (патомімія) у підлітків

Послід — cамопошкоджуюча поведінка (патомімія) у підлітків

Звичайно, ми три рази пересідали, доки доїхали, Каті весь час було погано у транспорті. На мій подив, вже на четвертий день лікування донька попросила записати її до перукарні, куди нормально доїхали маршруткою. Під час лікування їздили у транспорті щодня, Катя жодного разу не сказала, що їй погано.
Тут вона інша людина, почала спілкуватися з персоналом Інституту і з пацієнтами, стала посміхатися, сміятися, виявляти емоції. З’явився інтерес до одягу – почала вибирати, що вдягати. Так як ми іногородні – змушені йти до найближчого супермаркету за продуктами, вона йде спокійно, добре почувається в магазині. Захотіла в «Макдональдс», де теж почувалася чудово, розкуто, не ховалася від людей. А після лікування донька попросила замовити шашлик! У кафе вона мала чудовий настрій.

Дякуємо професору та колективу Інституту за те, що допомогли нам. Ми записалися на другий етап лікування, я хочу бачити свою Катю знову щасливою та веселою. Упевнена, що все буде добре.
Бажаємо Каті та її мамі міцного здоров’я та порозуміння. Нехай їхня історія одужання закінчиться щасливо і буде прикладом для інших підлітків та їхніх батьків. Тільки тепер доведеться попрацювати не тільки над собою, над своїм моральним станом, а й над фізичним станом рук дівчинки. Йде весна і Катя скоро змінить одяг із довгими рукавами на одяг за сезоном.

Ми попросили прокоментувати ситуацію доктора медичних наук, професора, віце-президента Української Асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів, члена Європейської Академії дерматовенерології, завідувача кафедри шкірних та венеричних хвороб Дніпровського державного медичного університету Тетяну Святенко:
– Самоушкодження, що виникає через аутоагресію, в медицині називається патомімія. З цією метою люди можуть наносити на шкіру порізи, рани, опіки, укуси. Патомімія характеризується ураженням відкритих частин тіла, які доступні для травмування (руки, груди, ноги, обличчя). Патомімія найчастіше зустрічається у пацієнтів із вираженою психопатією, неврозами, але самі пацієнти ніколи не звертаються за допомогою до психотерапевта чи психіатра, найчастіше діагноз ставить дерматолог, який і спрямовує на консультацію до невропатолога чи психіатра.

Ще одним підвидом самоушкодження є дерматоманія. Це захворювання може бути кількох типів:
– оніхофагія – відкушування нігтів та кутикули;
– навмисне висмикування волосся;
– Хейломанія – кусання язика та губ.

Найчастіше у людей, які довго перебувають у стресовій ситуації, спостерігаються одночасно всі види дерматоманії. Головною ознакою хвороби є рубці різної форми на шкірі. Близькі люди можуть помітити, що пацієнти, схильні до самоушкодження, завжди носять із собою гострі та ріжучі предмети.
Повернути шкірі первісну гладкість після численних порізів не вдасться. Найчастіше після селфхарма залишаються білі нормотрофічні шрами, які не зникають повністю. Якщо на тілі залишилися темні щільні рубці, їх розмір і яскравість можна зменшити за допомогою косметологічних процедур, фізіотерапії та препаратів для домашньої корекції шрамів.

Точну діагностику може провести лікар. Він огляне місця ушкоджень, визначить вид рубців та запропонує оптимальну схему їх усунення. Займатися самолікуванням не варто.