Я Світлана Петрова – мама Іллі. Напишу про наші результати. Іллі з 3 років ставили діагноз ЗПМР, неврологи запевняли мене, що ніякого аутизму немає, мовляв, попийте ліки, проколіть укольчики, і все налагодиться. Оскільки я також вважала, що аутизму немає, але десь збій у системі, я супротивник усякої хімії, то ми відвідували логопеда, більше з ним гуляли, ходили до спільного садка. Але дитина мовчала, хоча було розуміння мови, був контактним. Час йшов. Все-таки стали пити медикаменти, але дуже щадно, Кортексин не кололи, пропили пантогам, альфохолін, нообут. Найкраща реакція була на альфохолін. Дякувати Богу, побічних не було. Але я розуміла, що це не те, що потрібно налагодити систему, а не засмічувати організм фармхімією. Від нас у місті відмовилися всі логопеди через те, що дитина “хвора”. Так, сказати про свою некомпетентність хіба можна.
Потім карантин, знову пауза. Потім у серпні 2020 року я поїхала до обласного (вже іншого невролога), вона знову призначила купу ноотропів і все. “Ви повинні з цим змиритися, вам потрібно навчитися з цим жити, це ваш хрест, дитина буде займатися лише у спецшколі і багато чого я чула від лікарів і навіть родичів. Діагноз аутизм був поставлений обласним психіатром, коли дитині було 5 років та 2 тижні. І тоді, коли ми з Ілюхою залишилися самі, то я зрозуміла, що допомоги чекати нема звідки. Завдяки моїм новим друзям, я потрапила до Іоанового центру в Підгородному. Тоді в мене і виникла думка поїхати до доктора Рахманова, про якого я вперше почула від брата моєї одногрупниці, коли Ілюсі було близько 3 років. Але тоді моя пропозиція сім’ї поїхати зустріла категоричне “ні”. Причинами називалося те, що в Іллюші така реакція була на крапельницю, а там голки, як він відреагує, крім того, сім’ю налякала ціна, де жити, і ще багато чого, “чекай, заговорить, це ж хлопчик”.
Загалом, на момент, коли я з Ілюхою сама за кермом вперше покрила таку відстань від будинку до Підгородного, страх уже був пройдений. Я давно за кермом. Але я їздила лише у своєму маленькому містечку та до сусідніх міст, там немає такого руху. Я дуже боялася міського руху. Але! Я потрапила до клініки професора Рахманова. Для себе я вирішила: Я звідси не поїду, тут Іллюші точно допоможуть! Мабуть, така рішучість прозирала у погляді. Дякуємо професору, нас на лікування взяли одразу. То був Божий знак. Кожна мати розуміє, що така дитина – це наш провідник до Бога, це рятівник нашої душі! Люди забули про Бога, Він як люблячий Батько, повертає нас до Себе.
Поліпшення у Іллюші почалися відразу, я багато писала всі дрібні зміни, а їх багато. Він став розуміти набагато більше, став краще виконувати прохання, міг піти в іншу кімнату, щоби взутися на моє прохання. Він став підстрибувати. Став краще ходити в туалет по великому, раніше міг раз на 5-7 днів. Став краще їсти. Жодними дієтами я не займалася. Просто пристосувалася маскувати їжу. Він їв оладки. Так от, оладки були з усього (овочі та фрукти, гарбуз), загалом, Ілюха мене добре тренував. Велика подяка професору Рахманову і всьому персоналу клініки за їхню таку необхідну працю! Я захоплююся тим, скільки ж кохання вміщують їхні серця, скільки працьовитості, скільки витривалості! Низький уклін!!!
Ми тут були вперше, але я звідси нікуди не піду! Серцем я відчула, що недаремно Бог мене сюди привів. Я просила Його показати мені шлях. І дуже вдячна Богові, що Він привів мене до професора Рахманова. Я впевнена, що вдома буде ще більше покращень. За 20 днів було 38% покращень, а скарг у мене було записано 98.
Дорогі мами, Я дуже рада, що познайомилася з вами! Так багато таких самовідданих, сильних духом людей ніде, напевно, не зустрінеш, крім, як там, де проявляється безумовна материнська ЛЮБОВ!!!
Я пишу вірші. Точніше, вони мені приходять, Я їх ловлю. І зауважила, що десь за рік вони виконуються. 08 січня 2021 року народився вірш “Відродження”.
ВОЗРОЖДЕНИЕ
Вы, будто луч света во мраке,
Мне путь указали к заре.
Отправлю в отвалы все шлаки
Эмоций, сгоревших в костре.
Я горькою думой томилась,
Металась, не видя пути,
В слезах на коленях молилась,
Чтоб выход из Ада найти.
Достигнув в отчаянье пика,
Упала я, крылья сложив.
Откликнулось Небо на крики,
Страданьям конец положив.
И пламенем боль обнимая,
Огонь ее в прах обратил.
В дороге от Ада до Рая
Господь меня вновь возродил.
Себя соберу я из пепла,
И птицею Феникс взлетев,
Пойму, в том костре я окрепла,
Несчастьями переболев.
Теперь же взмахну я крылами
И ввысь устремлюсь к небесам!
Душа, исцеляясь слезами,
Открыла проход чудесам!
08.01.2021, автор – я, Светлана Мишина
Вдохновили стихи Ирины Вовк (из группы Аутизм, биомед, восстановление) за которые я ей очень благодарна! И за надежду и веру!
НЕСЧАСТЬЕ
Ко мне постучалось несчастье,
Не просто несчастье — беда!
Разбило мне сердце на части,
Внутри оголив провода.
Ломало, метало, крушило,
Меняло привычную жизнь…
Молила его и просила:
Не трошь меня, остановись!
И вот я среди пепелища…
Ни боли, ни страха теперь,
Мой ум стал яснее и чище,
Распахнута новая дверь.
Терять уже нечего, что мне?
До нового дня только шаг.
Теперь все желанья исполню,
Пускай не пойму еще как.
В душе, словно сад расцветает,
Где раньше был мусор и смрад.
Я только сейчас понимаю,
Путь к раю лежит через ад.
Бывает вся жизнь не по масти,
Но страшно ее поменять.
Тогда и приходит несчастье,
Чтоб в жизнь нашу счастье позвать…