ЗМР, аутистичні риси (РАС), гіперактивність

мама Катя, син Рома та дочка Лілія, Волинь, Україна

Ставили діагноз ЗМР, риси РАС, гіперактивність. Він не розумів зверненої мови, не дивився в очі, не було вказівного жесту, не відгукувався на ім’я, нічний енурез, не тримав олівця в руці, не помічав дітей, сам по собі у своєму світі. На лікування вперше потрапили у 3,10 років. З Ромою ми пройшли 4 етапи.

Скарги до лікування

Зі слів було:
Пе – (печиво);
Пий-пий (пити);
Дай-дай (прохання дати).
Все складав у ряд (машинки, печиво, гілочки на вулиці….)

Дуже стрибав, бігав, неможливо було посадити не те що за стіл, навіть на руках не хотів сидіти.
Боявся пилососа, ліфта. Закривав вуха, погано і довго засинав, не розумів небезпеки… і ще багато іншого.

Результати після лікування

Після першого дня почав засипати за 5 хвилин! Потроху покращилося розуміння зверненого мовлення, зоровий контакт, пройшов нічний єноріз, почав цікавитися книжками.

Через місяць, удома, почав повторювати за мною слова, навіть пішла ехолалія. І після кожного етапу ми маємо покращення. Зараз Рома сам називає та покаже частини тіла, овочі, фрукти, звірів, повторює за мною рухи, зарядку.

Може сказати:
Дай мені печиво, булку, яблуко.
Мама пішли.
Тато сідай.
Почав називати нас мама, тато, сестра Ліля, бабуся Галя, дід Андрій.
Відповідає, що його звуть Рома, йому 5 років.
Перестав боятися ліфта, пилососа.
Почав грати із сестрою у м’яч. На майданчику почав помічати дітей.
Поліпшилася велика та дрібна моторика, малює фарбами та олівцями, пише прописи по точках, їздитиме на біговел.
Вивчив голосні літери, рахує до 10.
Є вказівний жест, значно покращився зоровий контакт.
Вчимо віршики.

З донькою Лілею ми пройшли 3 етапи.
Їй 11 років, діагноз дитячий артрит.
Вболіваємо з 4-ох років.
Ліля вперше приїхала до професора із запаленим коліном (припухло і било тепле). Вона не могла сісти, коліно боліло.
І після першого ж етапу коліно згасло, стало легше сісти, почало більше ходити, перестали боліти ноги, поменшало втомлюватися, зменшився ацетон, стала більш впевнена в собі, покращилася пам’ять, почала краще вчитися в школі.

Ще професор лікував мене, “котелок” ставив на місце, пішли погані думки, поганий настрій, відчай, менше почало випадати волосся. Поліпшилися стосунки із чоловіком.
Олена Володимирівна навчила правильно спілкуватись із дочкою.

Велике дякую професору та всьому колективу за вашу працю. Ви рятуєте не лише наших дітей, а й усю родину.
Низький вам уклін.

З нетерпінням чекаю на наступний етап.