Гідроцефалія, стан після коми (післякомовий стан)
мама Леся, м. Київ, Україна

Лешку співробітники інституту доктора Рахманова запам’ятали добре, діагноз — гідроцефалія, стан після коми. Коли ми привезли Альошу на лікування до професора Рахманова, він не сприймав звернену до неї мову і сам не говорив, не їв сам, не вмів кусати і жувати, чи було відкликано на своє ім’я, не дивлячись на вік, носив памперси, не знав що таке проситися в туалет, тому, що не відчував цю потребу, бігав, перебираючи повітря руками перед очима, ніби плавав, не вмів грати іграшками, не міг перебувати поруч з дітками-однолітками і взагалі сприймала навколишній світ у викривленому світлі. Так було.

Фотокартку на пам'ять. Альоша з бабусею, мамою і маленькою сестричкою Емілією з професором Рахманова перед випискою дитини з клініки. Відгуки про лікування. Гідроцефалія, стан після коми

Фотокартку на пам’ять. Альоша з бабусею, мамою і маленькою сестричкою Емілією з професором Рахманова перед випискою дитини з клініки

Але тепер це інша дитина. Хлопця ніби підмінили. Він багато чому навчився і багато чого вміє, а головне – розуміє оточення і адекватно його сприймає. Інакше кажучи, правильно реагує на подразники навколишнього світу. Про таке перетворенні сина, його переродження зовсім недавно ми і думати не могли і згадувати про цей період без сліз просто не можемо.

Через місяць після народження, Альоша переніс обширний геморагічний інсульт, внутрішньошлуночкові крововиливи. Дитина шість днів був у комі. Лікарі вважали за потрібне піти на кардинальне рішення – відключити дитину від апарату штучного дихання!

Голова дитини була вражена, удар прийняв на себе абсолютно не сформувався мозок. Невідомо, що чекає дитину в подальшому. Я жила в реанімації, поруч з дитиною. Весь час молилася. Зціджувала грудне молоко і через зонд його вливали дитині. І знову молилася, просила господа Бога змилувався над нами. Тоді я не думала про наслідки, лише просила залишити мого синочка зі мною на землі. Просила залишити його в живих! Я не уявляла, як мені жити без цього тремтить грудочки моєї плоті далі і не уявляла, що чекає мене попереду. Владика змилостивився наді мною. Синочку вижив.

Ми приїхали в Дніпропетровськ, коли Альоші виповнилося 2 роки і 3 місяці. Весь той час я не сиділа на місці і дня, жодної хвилини. Після виписки з лікарні почалися нескінченні масажі, ЛФК, плавання, заняття з методики Домана і так далі і тому подібне, що важко пояснити не пережив подібне горе людині. Більшість з перерахованого робила вдома сама. Результати начебто були, але швидше за уявні. Мінімальні, що здаються.

Дитина спала 20 хвилин на добу, у нього постійно боліла голова, він бився об стіни, підлогу, про моє тіло. Він був лежачий, не вмів сидіти, грати іграшками, нікого не впізнавав, через атрофії зорових нервів Не будете звертати уваги оточення, не сприймав звуки. Харчувався хлопчик тільки грудним молоком. Будь-яка інша їжа у нього викликала болісну блювоту. Шлунок реагував на таке годування запорами і болями, болями, болями. Я бачила як він корчився, як пронизували його судоми. Я відчувала його біль власними нервами. У ліжечку лежав красивий синьоокий амурчик, приречений на мовчання, нерухомість і страждання.

Ми з чоловіком продовжували мучити лікарів. МРТ реєструвала кожен раз страшну картину. Про прогнози лікарів зайвий раз згадувати не хочу. Вони були безжальні.

Уявіть собі моє постійне стан. Нерви, як канати на кораблі в шторм океані, напружені до межі постійно. Не знаю, як я витримала той непростий період свого життя. Звичайно, ніхто з лікарів так і не брався нас лікувати. Хтось радив відправити дитину в інтернат, хтось радив народити другу, вже здорову дитину. Я категорично відкидала подібні поради. Я вже не уявляла свого життя без цього маленького створіння, приреченого мною на страждання.

Останньою надією для мене став Вагіф Мамедович. Я чула про його методах і успіхи в боротьбі з різними важкими дитячими недугами. Скажу прямо, Вагіф Мамедович на моє звернення відповів негативно. Лікувати Алешку він не брався. І я його прекрасно розуміла. Аж надто важкий випадок у медичній практиці з невідомим результатом. Зрозуміло, що кожна людина, кожен фахівець, в подібній ситуації перш за все добре б подумав, ніж вплутуватися в таку історію з незрозумілою розв’язкою. Ми з чоловіком його буквально вмовили. Доктор Рахманов людина з добрим і небайдужим до чужого горя серцем. Він обожнює дітей. Хворих і стражденних тим більше. Його клініка – притулок, обділених долею маленьких чоловічків.

На першому етапі лікування у професора Рахманова, буквально на четвертий день нашого перебування в клініці, Альоша почав більш-менш осмислено реагувати на іграшки і брати їх в руки. На десятий день сів сам. До кінця першого етапу лікування в клініці Вагіфа Мамедович мій синок відчув опору в ногах. Він зробив кілька ще зовсім невпевнених кроків. Але зробив сам, тримаючись за мій палець.

І не менш важливо те, що Альоша почав їсти невеликі, маленькі, майже мікроскопічні, горобині порції звичайної їжі. Передати свою радість, своє щастя я не можу. Слів не вистачає. Я була окрилена цими досягненнями доктора. Я ще більше повірила в те, що мій син буде жити і рости нормальною людиною. Мені не вірили оточуючі.

Пам’ятаю, я виступала перед слухачами «Школи батьків». Мене засипали питаннями. Тих, хто сумнівається, невіруючих була маса. Але успіхи лікування, успіхи, нехай і мінімальні, в розумовому та емоційному розвитку були. Заперечувати подібне сьогодні вже не може ніхто.

І далі ми продовжували практично щороку приїжджати на лікування до професора Рахманова. В результаті Альоша рік навчався повзати, в п’ять років – самостійно пішов. Але пішов, пішов. Заперечувати подібні успіхи важко.

Альоша всі предмети сприймав спочатку на дотик. Рідних не бачив, дивився тільки на яскраве світло і світломузичні іграшки. Зараз нам ставлять часткову атрофію зорових нервів, подальший стан зору під питанням. Дитина бачить, але ми не знаємо наскільки добре, оскільки сам він сказати нам не може. Сподіваємося на краще і в цьому питанні.
Що ще вважаю за потрібне відзначити. У дитини давно немає запорів. Але ж ми фактично до 3 років без клізми і гліцеринових свічок самостійно в туалет «по великих справах» сходити не могли.

Їсть тепер Альоша звичайну, не «Блендерна» і протерту їжу. І це теж чималий успіх. Знає де його тарілка, де гріють їжу, де стоїть його улюблене варення, без якого він не проковтне і однієї ложки каші. Дитина показує, що хоче, веде, куди йому треба. Він ще не завжди може попроситися в туалет, зате не дай бог не прибрати його тарілку зі столу! І це все без медикаментів. Це все прийоми і напрацювання Вагіфа Мамедович Рахманова.

Море за все ми досягли завдяки людині, яка живе і дихає нашими дітьми, нашими досягненнями, не шкодує себе заради нас. Це не просто лікар, це професор, вчений, філософ, мислитель. Він пише методичну літературу для батьків та медичних працівників, пише книги і наукові праці, має нагороди, ордени і головне – міжнародне визнання. Він визнаний співтовариством медичних світил. Більшого людина своєю діяльністю на землі досягти не може. Всім, чого ми досягли, я завдячую цій непересічній Людині! Я схиляюся перед ним!

А боротьба за майбутнє нашої дитини триває. Я все віддам для його здоров’я і блага, зроблю все можливе, щоб йому ставало з часом краще і краще.
На жаль, як кажуть, прийшла біда – відчиняй ворота. Нашому дитині виявилося мало крововиливу в мозок вже при перших зітхання після народження. Підступні наслідки цього важкого недугу, ми, його батьки, бачили. Але це, як виявилося, мала частина з того, що випало на долю нашого дитини. Ми помітили, що Алешку час від часу терзають напади епілепсії. Ми знову пройшли глибоке медичне обстеження. Зробили нове МРТ, провели нічний відеомоніторинг, проконсультувалися з епілептології, здали необхідні аналізи… Побачивши результати нашого МРТ, епілептології забили тривогу і терміново відправили нас на консультацію до нейрохірурга!

Так виникла проблема термінового шунтування. Як я розумію, це дуже складна операція. Ворогові такого не побажаєш. Епілептології самі, коли розшифрували карту результатів МРТ, жахнулися. Компресійна гідроцефалія. Вона-то і дає дитині нескінченні напади судом, важку головний біль. Єдиним виходом з цього катастрофічного стану дитини, на думку лікарів, має стати шунтування. Це єдиний шанс для нас. Мозок може і повинен «розправитися», дитина почне розвиватися, підуть напади головного болю. Дитина продовжить нормальний розвиток.

Альошу консультували чотири видних нейрохірурга. Їх висновок підтвердив колишній діагноз – гідроцефалія компенсаторна, замісна. Це означає, як нам пояснили, рідина заповнила ті порожнечі і уражені ділянки в голові, що утворилися після інсульту. Дитина з цим прожив уже дев’ять років. Його мозок «пристосувався» до такого стану речей і станом, і важко передбачити, як відреагує на оперативне втручання фахівців. Загальна думка лікарів – ризик операції величезний, її кінцевий результат сумнівний. Ніхто з них оперувати сина не ризикує. Вся надія у нас на глибоку консультацію профільних спеціалістів за кордоном.

Пам’ятаю, коли ми приїхали вперше до Вагифу Мамедович, Альоша дійсно страждав від наслідків крововиливу і гідроцефалії. Він спав 20-30 хвилин на добу, бився головою. Вона хворіла у нього страшенно. Коли ми приїхали в Дніпро, коли дитина почала лікуватися, пройшов курс у професора Рахманова, він почав спати, поступово у нього пройшли головні болі.

Адже це все було. Такий «зарядки» Альоші вистачало на півтора-два місяці. Потім ми знову їхали до Вагифу Мамедович. Знову зверталися до нього за допомогою. Поступово проміжки між циклами лікування довели до 10 місяців. Але, мабуть, цього виявилося недостатньо. У той же час ми знаємо, що це була єдина методика, здатна нам допомогти і полегшити дитині страждання.

Альоша під час лікування в спеціальній пов'язці. Відгуки про лікування. Гідроцефалія, стан після коми

Альоша під час лікування в спеціальній пов’язці

Однак життя триває. І тепер у нашого Альоші з’явилася сестричка Емілія, про народження якої ми з чоловіком раніше й думати не могли! Так, про народження ще однієї дитини ми з чоловіком не могли ні говорити, ні думати. Кілька років нас умовляли рідні – треба народити ще одну дитину, здорового, міцного. Подібне ми навіть не хотіли чути.

І це теж як подяку нашому лікаря-чарівника.
За його важка праця, за віру, надію, що вселяє людям, за любов, яку дарує нашим дітям.
Він назавжди став для нас чарівником і рідним, близьким людиною.

Леся Лебідь, мама Альоші

Контактні телефони батьків Альоші:
Лебідь Леся + 38-066-222-62-34
Лебідь Євген + 38-066-799-74-68

Схожі відгуки про лікування
Наталія, мама Данила, 4 роки, Україна
Мене звати Наталя. Я мама Данила, якому 4 роки. Ніколи не думала, що ми зіткнемося з проблемою відсутності мови. Я з освіти психолог, кандидат психологічних наук, педагог. Працюю у вищому навчальному закладі. Проводжу лекції, семінари, практики. Мій звичний стан – це говоріння. Мій син з самого дитинства слухав завжди мій...
Читати повний відгук
мама Катя, син Рома та дочка Лілія, Волинь, Україна
Ставили діагноз ЗМР, риси РАС, гіперактивність. Він не розумів зверненої мови, не дивився в очі, не було вказівного жесту, не відгукувався на ім’я, нічний енурез, не тримав олівця в руці, не помічав дітей, сам по собі у своєму світі. На лікування вперше потрапили у 3,10 років. З Ромою ми пройшли...
Читати повний відгук
мама Давида, Донецька область, Україна
Відгуки (форум) про лікування: Затримка мови, невроз, гіперактивність, Давид 6 років В 4.5 року Давид захворів ларенготрахееітом і потрапив в інфекційну лікарню... І відразу під час цієї хвороби ще в лікарні він начебто "злетів з котушок". Постійно ридав, почав кусатися, дряпатися, битися. Коли приїхали додому почав падати на підлогу, постійні істерики, був себе в лоб з жахливою силою, всіх ображав, почав обпісіваться (енурез). ЦЕ БУВ АТ!!! Дитину як підмінили!...
Читати повний відгук
Читати схожі відгуки