Моїй доньці Єві 9 років. Травма при пологах дала наслідки – гідроцефалія головного мозку, з подальшим ЗПР. Хочу поділиться своєю нелегкою історією життя дитини і дати наші відгуки про лікування у професора Рахманова.
Було 2 шунтування. Перше з них не вдале. Шунт працював на половину. Дитина від цього постраждав, погано розвивався, почалася повнота, всі моменти аж до тримання голови давалися важко, розвиток йшло з великою затримкою. У 9 місяців шунт замінили на повністю робочий. Дитина почав розвиватися, повільніше ніж однолітки, але все ж.
До 5 років вона ще погано ходила, взагалі не вміла повзати і підстрибувати. Психіатри писали рецепти з сильними ліками, і примовляли: «Пийте таблетки, дитина без них не буде розвиватися, їй 5 років, а вона мовчить, пийте!». Але ми з чоловіком, перечитавши весь інтернет і відгуки мам, побічні ефекти від ліків, так і не зважилися їх давати дитині. Розвивали як могли самі – лікувальна фізкультура, масажі, логопеди і дефектологи. Результати були. Але мова не йшла. Вона пальчиком відповідала, укала і угукала, інтелект є, мозок працює, але мова не йде.
Поштовхом для мови і ходьби став курс у професора Рахманова Вагіфа Мамедович. Про нього я дізналася від такої ж «шаленою» в хорошому сенсі і люблячої матусі як я. Вона розповіла про серйозні результати свого сина, діагноз аутизм, на якому наші міські лікарі в принципі ставили хрест в плані розумового розвитку. Але після кількох курсів лікування у професора Рахманова, хлопчик не тільки заговорив, їй вдалося відправити його в загальноосвітню школу, підтягти навчання і соц навички практично до норми.
Що стосується нас, до професора Рахманова ми приїхали в 5,2 року. Крім «А» і «Угу» з промови нічого не було, іноді прорвалося «Па-па-па». Не буду перебільшувати, але нашу історію знають уже багато батьків, з якими ми познайомилися на наступних курсах лікування, але найголовніше і важливе, на 7й день лікування у професора моя дочка сказала пропозицію з трьох слів: «Діду, йди їсти!». Це був початок нашого одужання. На наступних курсах лікування у професора результати були очевидними: дитина почала «базікати», перебиваючи нас з чоловіком! Говорила все, від віршів до математики!
Начебто такої сильної затримки і не було. Йшлося, дрібна моторика поліпшувалася, навіть хода змінювалася з кожним курсом. До 7 років нам вдалося дотягнутися до масової школи. Це наша велика перемога і заслуга професора. Ми пішли в підготовчий клас, звичайної школи але з логопедичних ухилом. Єва побудована, стрибати не навчилася але ходила практично без побоювання (був якийсь страх відірватися але з кожним днем все впевненіше давалися самостійні кроки).
Почали вивчати англійську, читати і малювати. Можу сказати з упевненістю, ми вийшли в норму (хоча багато роботи робили попутно, деякі нюанси з логопедом і дієти були присутні, але це вже не ті проблеми, з якими ми в перший раз приїхали до професора! І знаєте, що найдивніше, діти як ніби самі розуміють, що їм потрібно, тому до професора Єва завжди їхала з задоволенням, її не потрібно було вмовляти – «Професор мій друг!».
Але біда підкралася тоді, коли ми її вже й не очікували. Закінчивши підготовчий клас, раздружівшісь з дітками (раніше спілкування закінчувалося на дорослих), навчившись грати іграшками (з дитинства грала кухонним посудом та іграшки не сприймала), навчившись ходити, писати, читати і сприймати зовнішній світ, до лікування у професора Рахманова у Єви був аутичний спектор і страхи. Наша дівчинка, з вини і халатності лікаря нейрохірурга, впала в кому.
Забився шунт, його потрібно було екстрено замінити, але нейрохірург, як потім виявилося недодіагностіровав дитини, відпустив нас додому, ніби то з неполадками шлунка. А через кілька днів, доньці стало остаточно погано, вона втратила свідомість і впала в кому. Не буду заглиблюватися, що ми пережили, все страхи і скільки це коштувало і що перед нами навіть не вибачилися, а списали це на збіг обставин, ні матеріальної допомоги ні моральної ми природно не отримали.
Але найстрашніше, що безграмотних лікарів все більше, а ті, хто дійсно щось розуміють і знають, одиниці. За останній рік ми лежали в 4-х лікарнях, і як приємно коли зустрічаєш дійсно лікаря, люблячого дітей, людини на своєму місці. Але таких вкрай мало.
Ну що ж, тепер все з початку. Слава Богу ми вижили, зараз чекає довгий шлях реабілітації. Звичайно, як тільки наш невролог дозволила дорогу і переїзд, ми поїхали на курс до професора!
Все спочатку: говорити, пити, сидіти і т.д. Але надія є. Поки ми пройшли 1-й курс лікування ЗПР в липні 2018 р.
Привезли лежачого, апатичного дитини, а їдучи вже махали рукою, відповідали кивком голови «так, ні або не знаю», навіть показала професорові «клас», піднявши кульочок вгору.
Сьогодні середина серпня, Єва вже говорить «Папа», «Пі-пі, пу-пу». Це початок, попереду багато роботи, але за допомогою лікування у професора ми все подолаємо і повернемося до «Нормі».
Може щось не дописала або не розказала, якщо у вас є питання, телефонуйте, із задоволенням відповімо або підкажемо.
Батьки Єви,
Катерина, + 38-050-546-05-36
Володимир, + 38-067-907-61-92
м. Київ, Україна